Волонтер Юлія Кушнірчук – тендітна, добра і справедлива

Можливо, саме духовна освіта не дозволила Юлії стояти осторонь, коли вся країна переживала буремні події 2014 року. А можливо, ця вродлива жінка із величезним почуттям справедливості й правди, які міцно тримаються на стальному стержні її чуйної душі, просто не може жити інакше. Є країна, якій необхідна допомога, є люди, які потребують  теплого слова цієї молодої дівчини. І вона вже п’ять років поспіль безкорисно підтримує, допомагає, є волонтером.

Юлія Кушнірчук родом із Криму, закінчила Міжнародний християнський університет у Києві, працювала у банку, зараз доглядає донечку. Активний член громадської організації «Бучанська варта».

Чому Ви стали волонтером?

– Під час подій на Майдані у 2013-2014 роках я перебувала у декретній відпустці, оскільки моя донечка ще була маленькою. Розпочалися ці події, у Бучі ставили блокпости, мій чоловік теж брав активну участь. І я не змогла залишитися осторонь. Тим паче, я за справедливість. Ті події впливали не лише на політику, а і стосувалися кожного. І я носила хлопцям на блокпости чай, пиріжки, яблучка тощо.

Після анексії Криму з’явилися біженці. У першої сім’ї, якій ми допомагали, були маленькі діти. А це необхідність ліжечка, візочка, дитячого харчування… І ми допомагали переселенцям знайти місце, де можна розпочати нове життя. Потім домовилися із санаторієм у Ворзелі, адже потік переселенців збільшився, знайшли меценатів.

А згодом розпочалася антитерористична операція, і Ви знову допомагали?

– Так. Перша хвиля мобілізації на Донбас. Хлопці голі, босі, без засобів захисту, ні бронежилетів, ні касок, ні форми. Армія у тяжкому стані, харчування недостатнє. У червні 2014 року відбулася наша перша поїздка у напрямку Маріуполя до бучанців, які там служили. Везли продукти, гостинці, першу допомогу, яку зібрали.

А не було страшно їхати у місця, охоплені війною?

– Мої рідні мешкають у Севастополі. І у сім’ї склався дуже тяжкий стан – недовіра до нас. Мої розповіді, переконання не почули. Тож я хотіла побачити на власні очі, хто з ким воює, що там відбувається, аби потім розповісти близьким правду. Так, було страшно. Але я мала сильну мотивацію. Ми відвідали Маріуполь, сектор М, Новоазовськ, Сєдово. Нажаль, зараз ця територія тимчасово окупована. Там, крім наших військових, відвідали біженців на колишній базі відпочинку, де було багато мам з маленькими дітьми. Ми, звичайно, поділилися і харчами, і подарунками. Передали малюнки наших школярів, а малюкам ще й презенти відшукали.

Яким чином вдалося створити таку потужну громадську організацію?

– Повертаючись із АТО я почула по радіо про те, що у іншому місті зорганізувалася молодь, збирала продукти для військових. І запропонувала чоловікам створити подібну організацію у Бучі. Хоч місто і невелике, але люди живуть чуйні, небайдужі. І ми стояли у супермаркеті, закликали кожного допомогти армії. І, слава Богу, збирали продукти, інші необхідні речі, вдома у гаражі я сортувала, розкладала, потім відвозили все у зону АТО.

У той час була необхідність участі кожного. Згодом хлопці, які відслужили і повернулися, говорили нам: «Без вас ми б не витримали. Ви нас надихали й заряджали енергією. Ми знали, що нас пам’ятають, цінують». І «Бучанська варта» продовжує допомагати!

Ця стаття була опублікована у 2019 році в № 13 газети “Бучанські новини”. У п’ятницю на урочистих заходах щодо Міжнародного дня волонтера і Дня Збройних сил України у Бучанскій міській раді Юлія відзначили за її діяльність як волонтера.