Пам’яті Андрія Дячука, бучанця. Серед нас жив справжній герой (фото)

На честь Героя Андрія Дячука на вулиці Склозаводська, 12, у Бучі відкрили меморіальну дошку. Він загинув, захищаючи Україну від російської агресії. На будинку, де він жив, тепер назавжди залишиться пам’ять про нього — поруч із дошкою, встановленою раніше на честь ще одного захисника, Юрія Стяглюка.

Церемонія прощання і вдячності

Захід зібрав рідних, друзів, сусідів, вчителів і всіх, хто знав Андрія особисто. Ведучий церемонії наголосив, що меморіальна дошка — це не просто пам’ятний знак, а вияв вдячності, болю і гордості громади за подвиг захисника, який віддав найдорожче заради свободи та незалежності держави.

Меморіальну дошку відкрили члени родини загиблого разом із керуючим справами Бучанської міської ради Дмитром Гапченком.

Особливо зворушливою стала мить, коли військовий з підрозділу, де служив Дячук, ставши на коліно, передав батькам Героя прапор бригади, а потім обійняв їх — матір і батька полеглого захисника.

Життєвий шлях Героя

Андрій Володимирович Дячук, позивний «Буча», народився 24 лютого 1986 року у рідному місті. Тут пройшло його дитинство, тут він навчався в ліцеї № 9, знаходив друзів і будував плани на майбутнє.

У мирному житті Андрій працював водієм-експедитором. Односельці й колеги знали його як людину чесну, справедливу і надзвичайно працьовиту. Він любив природу, захоплювався риболовлею, цінував прості людські радощі — родинне тепло, щирі розмови, мирні світанки. Найзаповітнішою його мрією було створити власну родину — стати чоловіком і батьком, виховувати дітей і передати їм любов до життя, до людей, до України.

У травні 2024 року Андрій був мобілізований до лав Збройних сил України. Служив гранатометником третьої єгерської роти першого єгерського батальйону 152-ї окремої єгерської бригади, виконував бойові завдання на сході країни.

5 вересня 2024 року, під час виконання бойового завдання поблизу міста Українськ на Донеччині, 38-річний захисник загинув. Понад рік Андрій вважався зниклим безвісти — увесь цей час його рідні жили надією, чекали й вірили. Лише у вересні 2025 року, після проведення ДНК-експертизи, вдалося ідентифікувати тіло Героя й повернути його додому. День, коли невизначеність нарешті отримала відповідь, став днем нового, непоправного болю.

Андрія Дячука поховали на Алеї Героїв у Бучі. У Героя залишилися мати й батько.

Слово командира

На церемонії з промовою до присутніх звернувся командир, який служив із Андрієм у Першому єгерському батальйоні. Він назвав загиблого справжнім сином українського народу, який віддав найцінніше за свободу й незалежність держави та боронив рідну землю від російської агресії.

Від імені військовослужбовців частини командир висловив щирі співчуття батькам Андрія Володимировича, наголосивши, що втрата побратима — це втрата частинки серця й душі для кожного з них. За його словами, Андрій до останнього зі звитягою робив усе можливе, щоб ворог не зміг захопити українську землю.

Командир зазначив, що Україна втрачає найкращих своїх синів — людей, які мріяли жити мирно, створювати родини й будувати майбутнє. Меморіальна дошка, підкреслив він, стане пам’яттю для прийдешніх поколінь про те, що серед них жив справжній герой, і нагадуватиме, якою ціною дається свобода.

Наостанок командир від імені військової частини схилив голову перед подвигом Андрія і вручив його батькам прапор бригади.

Пам’ятаємо. Шануємо. Низько вклоняємося

Бучанська міська рада наголошує: відвага і вірність Андрія Дячука Україні назавжди залишаться в пам’яті громади. Меморіальна дошка на будинку за адресою Склозаводська, 12 — данина шани людині, яка до останнього боронила свою землю.

Доки ми пам’ятаємо кожного, хто віддав життя заради миру й майбутнього нашої держави, доки ми єдині й згуртовані — Україна залишається незламною.

Вічна слава Герою!