Марія Остринська, почесна громадянка Ворзеля: життя, віддане громаді

Почесні громадяни – це люди, життя яких присвячене не лише собі та родині. Вони зробили вагомий внесок у розвиток рідного міста чи села, творили, зберігали, примножували його історію, культурні традиції та надбання.

Сьогодні наша розповідь про Марію Іванівну Остринську – Почесну громадянку Ворзеля, яка 11 березня відзначає свій 95-й день народження. Із них понад 70 років – трудовий стаж. Має двох синів.

Марія Іванівна – тендітна жіночка, гарненька і мила, та під час розмови розумієш, який сильний і вольовий характер у неї. Пані Остринська мала непросте життя, з труднощами, які не кожному вистачить сили витримати. Та завжди сміливо дивилася вперед і прагнула розвитку.

Для Марії Іванівни найголовніше було – здобути освіту. Через війну 1941-1945 років дівчина закінчила лише три класи. Вона має страшні спогади про той час. Обстріли, схованки у погребі. Про небезпеку, коли носила пораненим їжу, бо дорослі не сміли виходити на вулицю, а відправляли з важливим дорученням дітвору. Як рвала для них вишні, що рясно вродили того літа. Про мертвого солдата, якого довелося самій закопувати на подвір’ї. А потім прийшли фашисти, і стало ще гірше. Згадує про страту вчительки разом з іншими селянами у великій ямі. Тоді мала Марія крик здійняла, а мати її щосили заспокоювала, бо окупанти вже погрожували і її розстріляти. Це все відбувалося в селі Кердани Таращанського району, де вона народилася.

Найважче в житті

Розповідає, що в селі після війни лише один здоровий чоловік був, та один кінь. Уся робота – на жінках. Батько отримав контузію на фінській війні і був лежачим, мати хворіла, а 12-річна Марія була найстаршою серед дітей і змушена була тяжко працювати на буряках: «Колгосп назначив 3 га. Треба було за маму йти. Бо якщо не будеш робити, то забирають город. Працювала за батька, за матір, за дітей малих…». 

Зміна міста – зміна долі

У 1949-му її забрав до себе в Київ дядько – генерал. Тітка була артисткою, тож привела її в театр музкомедії. І сімнадцятирічна Марія вирішила, що попала в рай: «Господи, думала, невже на світі щось таке є».

Дядько мав дачу в курортному Ворзелі, і влітку родина переїхала в селище. Тут уже Марія знову взялася до справи: город обробити, суницю посадити, полоти, фарбувати, прибирати… Працьовита дівчина не могла сидіти без діла. Влаштувалася офіціанткою в Київський обласний дитячий санаторій (КОДС) і пішла вчитися. Закінчила восьмирічку, вступила в медичний технікум. За цей час побудували корпус санаторію, адже раніше пацієнти розміщувалися по квартирах. Чудову простору кухню і столову…

Освіта – найбільший здобуток

Згодом вивчилася на дієтолога. І зараз Марія Іванівна з гордістю показує свої здобутки: дипломи про навчання, про підвищення кваліфікації, про закінчення чергових курсів. І так із 17 до 88 років працювала в санаторіях Ворзеля. Їх реорганізовували, вона переводилася з одного в інший і продовжувала служити на благо людей. У віці 88 років вийшла на пенсію і лише тому, що КОДС, де працювала, закрили в часи пандемії коронавірусу.

Ще в 50-х Марія Іванівна вийшла заміж, народила двох синочків. Майже не була в декретній відпустці – тоді так було. Син Петро Петрович згадує, як малому довелося тачку возити, цеглу носити… Без образ, тоді такий час був. Родина побудувала свій будинок, усе в ньому самі зробили. І ще тричі перебудовували, щоб створити для всіх комфорт.

Окрім цього, пані Марія мала активне громадське життя – 36 років служила ворзелянам як депутат, щоб селище, яке стало рідним, було кращим і процвітало.

Марія Остринська: “Людей потрібно любити“

«Яку дасте пораду людям?», – запитую в цієї неймовірної жінки. «Раджу мати витримку, – відповідає почесна ворзелянка. –  Люди хороші. Нема поганих. Є ображені чимось. Тож треба підійти, поспілкуватися, розвеселити».

Згадує, як після трагедії на Чорнобильській АЕС до одного із санаторіїв селища привезли мам з дітками. Їм все не подобалося: їжа, меню, все… Насправді, ці люди втратили своє майно, звичне життя і не могли в цей час розуміти інших. Та після спілкування з Остринською настрій у всіх змінився на краще.

«Я, коли приходила в столову, віталася до всіх, до столиків підходила, смачного людям бажала. Добрі слова всім потрібні. А мені Бог допомагав, я до всіх підхід знаходила», – розповідає жінка.

Попри буремне, активне життя, найголовніша гордість Марії Остринської, що сини отримали вишу освіту.

Петро Петрович згадує, як працювали разом на заводі ім. Патона: батько – великий фахівець, і два сини Остринські. Навіть статтю про них газета «Вечірній Київ» опублікувала. І батько пропонував, щоб хлопці там залишилися, зарплатня пристойна. Та мати наполягла: треба вчитися! Тож вони отримали вищу освіту, і кожен пішов своїм шляхом до успіху. І вже подарували бабусі 10 правнуків.

Окрім того, родина давала тимчасовий прихисток багатьом родичам і знайомим, які тут жили, поки вчилися, відтак мали старт у житті.

Історія почесної ворзелянки надихає: як попри всі труднощі, що її спіткали, жінка завжди прагнула саморозвитку і ставилася до людей із душею.

На фото Марія Іванівна Остринська із сином Петром Петровичем.

Нагадаємо, ми публікували: Почесний громадянин Ворзеля – В’ячеслав Білостоцький |