Вони стали їхнім голосом: акція на Варшавці

10 січня у місті Буча вперше відбулася мирна акція на підтримку полонених та зниклих безвісти — як Захисників, так і цивільних. На узбіччі автошляху М-07 (народна назва «Варшавка») зібралися всі охочі вшанувати тих, на кого чекають, за кого невпинно моляться, і від кого очікують хоча б найменшої звістки та слів: «Я скоро повернуся».

Учасники заходу понад годину тримали прапори та портрети з обличчями своїх братів, синів, чоловіків чи інших близьких… Показували людям навколо, що продовжують вірити у їхнє повернення. Також були картки з відвертими й болючими надписами: «Полон вбиває», «Поверніть мого чоловіка додому», «Мрію обійняти сина, а не його портрет».

У морозну погоду обабіч дороги стояли жінки, матері, діти та сусіди мужніх українців, які, за їхньою надією, обов’язково незабаром повернуться додому! Кожен прийшов зі своєю історією, болем та власним способом його переживати.

Локацію вздовж дороги обрали не випадково, щоб водії машин сигналили, а це привертало увагу перехожих, які також могли долучитися до підтримки родин, які вкрай цього потребують.

Під час акції журналісти «БН» поспілкувалися з Наталею, організаторкою акції «Голоси Тиші» та дружиною військового, на якого та чекає вже 11 місяців.

«Я ініціювала цю подію, бо розумію, як це важко. Наша мета, щоб усі пам’ятали, знали й чули наш біль», — зазначила пані Наталя. Вона додала, що подібні заходи відтепер планують проводити в Бучі регулярно.

Любов Кондрацька, вчителька Бучанського ліцею №5, понад дев’ять місяців шукає сина, який зник безвісти. Він служив оператором безпілотних систем.

«Мами надіються до останнього», — каже пані Любов. — У школі я ношу прапор на грудях, щоб бачили й пам’ятали, бо з часом забувають усі. Я намагаюся підтримувати інших мам, щоб вони знаходили себе, а не сиділи в горі. Серед дітей легше відволіктися, і це справді допомагає».

Ще одна мати з села Гаврилівка Бучанської громади також чекає на звістку від свого сина, який у 19-річному віці за покликом серця вступив до армії та вже сім місяців не виходить на зв’язок.

Вона понад пів року бере участь у подібних акціях у різних містах України. Це допомагає їй морально.

«Страшно спати, жити, бо не знаємо, де і як. Стояти — це все, що нам лишається. Надіємося, що нас почують», — каже вона.

Бучанська громада сьогодні чекає на повернення 183 наших людей — військових і цивільних. Серед них 121 захисник і захисниця, а також 20 цивільних чоловіків та жінок, які мають статус зниклих безвісти. Також підтверджено, що 9 військових і 33 цивільних перебувають у полоні.

Зустріч з родинами полонених і зниклих безвісти з Бучанської громади

Із родинами тих, хто ще не повернувся додому, провів зустріч Бучанський міський голова Анатолій Федорук, під час якої домовилися діяти разом і не зупинятися. Вони спільно вже зверталися до міжнародних організацій, зокрема до Міжнародного Комітету Червоного Хреста в Україні.

Поверненням наших людей займаються державні інституції — Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, Офіс Президента України, ГУР та СБУ.

«Останній обмін відбувся у жовтні 2025 року, і ми розуміємо, що процес свідомо гальмується російською стороною, – зазначив міський голова. – Попри це, ми чекаємо кожного. Чекаємо вдома. І продовжимо робити все можливе, щоб наші люди повернулися».