Залишився українцем на території «ДНР»: Валерій Матюшенко повернувся після семи років полону

Історія колишнього полоненого.

Валерій Матюшенко з 2017 року перебував у російській колонії. Його викрали бойовики «ДНР» через шпигунство на користь України. Чоловік понад 10 місяців чекав на «вирок» в «Ізоляції», де йому присудили 12 років позбавлення волі. Так він потрапив у тюрму в Макіївці.

15 липня 2017 року в місті Кальміуське Донецької області Валерія викрали серед білого дня. За словами чоловіка, під’їхали невідомі на машині, попросили ідентифікувати особистість, а далі надягли наручники, пакет на голову і повезли в невідомому напрямку.

Прибули до «Ізоляції» – найжахливішого місця на окупованому Донбасі, до концтабору. Раніше там був артцентр, поки російська влада не перетворила це місце на катівню. Уже тоді він розумів, що причина його викрадення –  проукраїнські погляди. Його утримували в будівлі, що нагадувала приміщення для худоби, і катували.

За час, проведений у полоні, Валерій втратив понад 25 кілограмів.

Додамо, що на той момент начальником «Ізоляції»  був Денис Куликовий, який уже в січні цього року отримав 15 років позбавлення волі за участь у тортурах над українськими військовополоненими.

Суд тривав понад рік. Українець згадує, що казати потрібно було те, що «треба казати». Адвокати по кілька разів перепитували, як має звучати «промова» ув’язненого. Під тиском та постійним шантажем, пов’язаним з родиною, Валерій був змушений підписати так зване «зізнання». Його звинуватили у шпигунстві на користь іноземної держави Україна.

Чоловік в інтерв’ю промовляє це з гіркою посмішкою через абсурдність. Після остаточного вироку, позбавлення волі на 10 років, його перевезли до в’язниці в Макіївку.

Дружина Тетяна Матюшенко розповідає про свої рішучі кроки для повернення чоловіка додому:

інтерв’ю, мітинги, зустрічі з міжнародними організаціями, навіть зустріч із Президентом України Володимиром Зеленським.

П’ять років вона не чула голос свого чоловіка. «Зв’язок був тільки з 2017 року по 2019», – згадує жінка. А далі – тиша і невідомість для рідних.

У той же час ті, кому було ще гірше – українці у застінках російських катівень – попри всі знущання і дезінформацію, продовжували вірити. «Там усі вірять, що буде обмін. Хочеться жити, вийти, побачити родину», – розповідає Валерій.

У червні цього року довгоочікувана зустріч відбулася.

28 червня 2024 року Тетяна зі своєю мамою зустрічала Валерія в аеропорту. Жінка тримала телефон у руках, бо син був на відеозв’язку, аби нарешті побачити батька своєї родини на українській землі, обгорнутого у жовто-синій стяг.

«Якоїсь ейфорії не було, я вийшов дуже втомленим, наче нікуди і не виїжджав. А з іншого боку розумієш – усе скінчилося», – розповів Валерій під час зустрічі з Бучанським міським головою Анатолієм Федоруком.

Наразі родина проживає в Бучі. Чоловік проходить реабілітацію. Про свій стан мало говорить.

Зокрема, що цивільних полонених не допускають до медичної допомоги. Вони гинуть на тимчасово окупованій території Донецької області через надскладні умови життя.

Валерій Матюшенко став прикладом сталевої позиції, не зрадивши собі та своїй Батьківщині, і тепер він вдома, у колі сім’ї. Саме цього не вистачало чоловіку протягом стількох років розлуки.