Спогади дружини «Привида Києва» Михайла Матюшенка про чоловіка (ФОТО)

Бучанця, військового льотчика, полковника Михайла Юрійовича Матюшенка Президент України Володимир Зеленський нагородив званням Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Посмертно.

Дружина Михайла Юрійовича – Лариса Анатоліївна, поділилася спогадами про чоловіка з «Бучанськими новинами».

Вони разом прожили 39 років. Познайомилися дуже романтично. Пізнього вечора на автобусній зупинці Михайло запропонував допомогу дівчині з дуже важкою сумкою, доніс її до домівки і… попросив номер телефону. Юна Лариса вирішила перевірити долю і поставила вимогу – запам’ятати номер. Якщо зможе, то буде наступна зустріч. Та молодий чоловік схитрував, відразу після розставання записав номер на дипломаті. Потім щаслива пара багато років берегла цю річ, як милий спогад про першу зустріч.

Михайло не відразу зрозумів, що небо – це його пристрасть. Хотів бути моряком, та не пройшов медичну комісію. Потім вступав у технічний виш, і знову невдача. Та доля допомогла обрати фах, яким він все життя займався із задоволенням і повною віддачею.

У басейн, де він тренувався (Михайло Матюшенко – майстер спорту з плавання), ходили курсанти і викладачі Харківського льотного військового училища. Йому було дуже цікаво спілкуватися з військовими пілотами, імпонували їхні сила, наполегливість і захоплення своєю справою. Михайло прийняв рішення, підготувався до вступу і став військовим пілотом.

«Михайло завжди був цілеспрямованим. Йому треба було розуміти й ставити ціль. І він впевнено до неї йшов. І був дуже наполегливий. Коли вважав, що треба щось зробити чи поступити певним чином, обов’язково все вирішував і доводив справу до кінця», – характеризує чоловіка пані Лариса.

Ще одна риса Михайла Юрійовича – дуже любив допомагати. Про це згадують усі друзі, знайомі, колеги. Чим складніша ситуація в людини, тим більше він приділяв уваги, допомагав сам і заолучав інших, щоб розв’язати проблему.

«До родини ставився ніжно і зворушливо. Дарував квіти, був романтичним, – ділиться спогадами пані Лариса. – Любив із сім’єю відвідувати концерти, театри, інші цікаві заходи, мандрувати, проводити час на природі».

Лариса Анатоліївна зізнається, що коли виходила заміж, розуміла, що військовий льотчик – це серйозна справа. Тож намагалася завжди ставитися із розумінням, що службові обов’язки були для нього перш за все. Та чоловік завжди підтримував дружину, коли їй потрібна була допомога в роботі. Відрядження, навчальні табори, польоти, служба – кохані мало часу могли приділити один одному. Та коли видавалася вільна година, намагалися якісно провести спільний час у родині.

Так сталося, що розпад радянського союзу застав родину Матюшенків у Саратовській області, де чоловік служив. Михайло Юрійович категорично відмовився присягати росії, його відсторонили, і він оформив документи для переведення в Україну. Його не зупинила перспектива кар’єрного росту, не допомогли доводи колег. Склав присягу військовий льотчик лише в рідній державі – на вірність Україні.

Він поважав військову службу, та для нього служіння обов’язково мало бути пов’язане з небом.

Коли згодом наші пілоти майже не літали, Матюшенко відмовився сидіти в штабі й залишив службу.

Перед 2014 роком Михайло Юрійович працював гендиректором у приватній авіакомпанії. Та після початку АТО часто змушений був відлучатися – їздив «Нивою» на передову як волонтер, возив військовим продукти та інші необхідні речі. І зібрався мобілізуватися до хлопців в окопи. Та військові колеги роз’яснили, що він потрібен як інструктор молодих льотчиків, адже є досвідченим фахівцем. Так полковник повернувся на службу ділитися досвідом  у 40 бригаду тактичної авіації, яких у 2022-му назвали «Привидами Києва».

З часом через проблеми зі здоров’ям Михайло Матюшенко знову залишив службу. Та не авіацію. Пройшов курс навчання і літав на Ан-2. Потім став керівником ще однієї приватної авіакомпанії. Але завжди зберігав усі документи, льотну і медичну книжки – був готовий повернутися.

За два тижні до повномасштабного вторгнення чоловік почав їздити на роботу у формі льотчика. Дружина запитувала чому. Відповів несерйозно: «Людей лякаю». Вдома він не хотів нагнітати ситуацію, та просив бути уважними, зібраними, мати напоготові валізу з речами.

24 лютого 2022 року Михайло Юрійович і Лариса Анатоліївна роз’їхалися по роботах. Він – у Київ, вона – в Бучанську міську раду, адже є депутатом і начальником відділу охорони здоров’я БМР. Увечері облаштувалися у доньки в Ірпені, де в будинку є підвал, а повернутися в Бучу вже не змогли, хоч і робили спроби, адже пані Лариса мала турбуватися про меддопомогу. Та на блокпостах їх так і не пропустили, тож спілкувалася з колегами телефоном. Жінка згадує, що не мали в планах виїжджати, хотіли евакуювати лише дітей. Михайло Юрійович пішов у місцеву тероборону, а також був на постійному зв’язку з військовими пілотами.

“Дід” вчив молодих і літав сам на бойові завдання

В останній евакуаційний коридор з Ірпеня родина Матюшенків виїхала з міста, яке вже сильно обстрілювали рашисти. Понівечені авто дорогою… Розстріляні машини, які виїхали за ними на 15 хвилин пізніше… Щойно доїхали до Одеської траси, Михайло Юрійович попрощався з родиною і поїхав у військову частину, в якій служив раніше. Став «Дідом», вчив молодих пілотів, сам літав на бойові завдання. Під час наступної зустрічі з дружиною радісно повідомив, що вже мобілізований – у строю. Ніколи не скаржився, а лише казав, що сьогодні було багато «роботи», завтра теж намічається.

Якось розповів, що перші дні після повномасштабного вторгнення пілоти весь час були в повітрі, навіть не було жодного вільного літака. Вони зустрічали ворога в небі й, фактично невидимо, захищали Київ. Тоді українці й почали їх називати «привиди Києва».

За кілька місяців із другом-колегою пройшов пришвидшений курс на бомбардувальника. Говорив, що цей літак не такий зручний, як винищувач, але зараз він більш корисний.

«Ми з донькою просили берегтися. Та він мав натуру, якщо надумав, все одно зробить. Не буде сперечатися».

Військовий льотчик відчував своє призначення й говорив, що все життя цього навчався. Як сказав один його товариш: «Міша не хотів війни, але завжди до неї був готовий».

25 червня 2022 року полковник Матюшенко в екіпажі зі штурманом Красильніковим Юрієм Миколайовичем здійснили небезпечний виліт і вразили скупчення озброєння військової техніки ворога. 26 червня 2022 року вони виконали завдання і знищили ЗРК «Панцир» противника, але їхній літак був уражений ворожими засобами ППО над Чорним морем. Тіло льотчика знайшли на території Болгарії 5 вересня. Похований на Алеї Героїв у Бучі.

У день Повітряних сил України дружину і доньку Героя Матюшенка запросили отримати нагороду їхніх чоловіка і батька.

«Це було дуже зворушливо, щиро, душевно, – згадує пані Лариса про зустріч із Президентом Володимиром Зеленським. – Мінімум протокольних речей. Людяність і взаєморозуміння у спілкуванні».

Фотографії надані пані Ларисою із особистого альбому.

Газета “Бучанські новини” № 32 від 10 серпня 2023 року.