На Яблунській, 144 вшанували пам’ять вбитих чоловіків (ФОТО)

Буча, вулиця Яблунська, № 144. Саме за цією трагічною адресою сьогодні зібралися містяни, щоб згадати і пом’янути імена 13-ти героїчних чоловіків, які загинули у Бучі на території «Агробудпостач».

Анатолій Прихідко, Андрій Матвійчук, Андрій Вербовий, Денис Руденко, Андрій Дворніков, Валерій Котенко, Святослав Туровський, Віталій Карпенко, Дмитро Чаплигін, В’ячеслав Гордійчук, Олег Білас, Костянтин Заблоцький, Василь Лоза. У березні 2022 року під час окупації міста російські солдати позбавили їх життя.

На місці, де розстріляли українців, відбувся мітинг пам’яті за участі рідних і близьких загиблих, працівників міської ради, місцевих жителів.

«Сьогодні тяжкий, сумний день. Рік тому ми втратили найдорожчих людей, які стали на оборону міста Буча і кожного з нас. Вони допомогли утримати ворога у перші дні, – звернувся до присутніх заступник Бучанського міського голови Анатолій Шепетько. – Ці чоловіки зазнали тортур, над ними знущались, викололи очі, ламали пальці, розстріляли. Ці події сколихнули весь світ. Ми ніколи не забудемо і ніколи не пробачимо».

Співробітник Кабміну, заступник голови Ірпінської регіональної організації Української спідки ветеранів Афганістану Костянтин Кукушкін наголосив, що найголовніше, що залишається нам, це пам’ять. Загиблі назавжди у наших душах. А щоб їх історії залишилася нащадкам, він представив ще не видану книгу, яку написала письменниця з Ворзеля Ольга Воробйова про Героїв громади, які загинули під час окупації.

Близькі загиблих розповіли свої спогади про рідних їм людей, яких забрала війна – мужніх патріотів, рішучих українців, бучанських Героїв.

«Я не боялася, бо в мене поруч були мій чоловік Олег Клімцов і мій племінник Андрій Дворніков, – розповіла Вікторія Клімцова. – 3 березня вони перебралися через палаючий Гостомель, дісталися нашого маленького мікрорайону, щоб захистити своїх рідних. Завдяки таким хлопцям, як вони, ми можемо тут стояти».

Катерина, мама загиблого Дениса Руденка, поділилася своїм болем, адже війна забрала найрідніше, що вона мала – сина: «За мною дбають, та я не маю майбутнього. Як мені вирватися з цього полону горя?».

Олександр Торовський, батько Святослава Торовського зізнався, що хоч і минув рік, та серце розривається і душа болить за всіх і за кожного, хто загинув. І за нашу рідну Україну.

Сестра Андрія Матвійчука Наталія наголосила, що ці чоловіки – взірець патріотизму, нашої нації.

«Мої спогади у думках, моя біль у серці, мої дії – це пам’ять про мого чоловіка, про всіх загиблих, – сказала Наталія, дружина Андрія Вербового. – Завдячую людям, які допомагають довести, що це воєнний злочин.»

Всі разом помолилися за душі загиблих.

Царство небесне і вічна пам’ять!