Василь Фіцкалинець: «Я повернуся з перемогою, і ми будемо ростити дітей»

Василь Васильович Фіцкалинець (11 жовтня 1974 – 31 травня 2016). Старший сержант, командир взводу роти снайперів, розвідник 53 – ї ОМБР. Відзначений медаллю «Захиснику Батьківщини» та «За вірність народу України» І ступеня. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (Указ Президента України від 27.10.2016 року № 476/2016).

Василь Васильович родом із села Старе Давидково Мукачівського району Закарпатської області. Саме там він провів своє дитинство, юність, та коли став старшим, переїхав до нашого краю. Працював на будівництві, не цурався будь-якої роботи. І мав, як кажуть, золоті руки: все робив, все вмів, і завжди якісно і з любов’ю.

Із бучанкою Валентиною Буяло познайомився у 2006 році, й сім’я у них була міцна і дружна. Для старшого сина Валентини Павла він став люблячим і вірним татом, а його донька Ніка від першого шлюбу, – чудовою сестричкою. А за чотири роки родина поповнилася ще одним синочком – Богданом.

Жили вони зі своїми радощами і труднощами, буднями і святами. Та почалася війна…

Як дружина не вмовляла (два сини й Богданчик ще зовсім маленький), та Василь Васильович не міг всидіти вдома, все рвався боронити рідну Україну. Та у військкоматі поставили вимогу – відновлюй загублений військовий квиток, звичайно, у Закарпатті. Друга-третя хвиля мобілізації пройшли без нашого Героя. Врешті-решт Василь поїхав у своє село допомогти рідні і  Валентина дізналася з його дзвінка, що завтра (15 липні 2015) з речами він прямує до лав Збройних сил України. І як він не заспокоював дружину, що буде лише інструктором в закладі для підготовки бійців, душа Валентини була не на місці. Знала, що чоловік все робить на совість!Тож і там вчив інших і сам робив все якісно. Перед перевіряючими поцілив у «десятку» всі кулі, й зовсім скоро став снайпером і розвідником на передовій на Сході.

Василя не зупинила навіть звістка, що вони з дружиною чекають на ще одну дитину. Його рішення було незмінне – захищати країну.

«А якщо ворог прийде до мене в хату, хто захистить жінку і діток! – згадує його слова Валентина. – Я повернуся з перемогою, і ми далі будемо ростити дітей!».

Кожного вечора заспокоював жінку, писав, що все добре. Розповідав, що працює водієм у тилу, а сам… Снайпер і розвідник «Бук» ходив на бойові завдання.

Бучанські волонтери допомогли йому із гарною формою, взуттям. І періодично привозили гостинці із рідної землі. Одного разу Богдан побачив сердечко з янголом, і попросив маму купити, щоб передати татові. Згодом додому повернувся лише янгол.

Загинув Василь Фіцкалинець 31 травня 2016 року біля смт Зайцеве Донецької області. Спочиває на Алеї Слави Героїв на Бучанському кладовищі.  Разом із ним похований його новонароджений син Ольошка. Після страшної звістки про смерть чоловіка жінка від хвилювань потрапила до лікарні. Врятувати немовля лікарі не змогли.

Біль Валентини від втрати досі не вщухає. Та вона має величезну підтримку – своїх синів. Богдан і Павло дуже люблять свого тата, пишаються ним, і намагаються наслідувати його в усьому. Такі ж як Василь вірні сини України.

Герої не вмирають! Вони залишаються у нашому серці!

23 травня, у день Героїв АТО, відбулося вшанування на Алеї Слави