Велика сила материнської любові

День матері – це свято, яке є зайвим приводом сказати мамі про те, що вона найрідніша та найдорожча людина у світі! Адже вона всю себе, своє серце та душу віддає своїм дітям, своїм кровиночкам.

Ця історія про материнське серце, яке пережило втрату сина та навіки залишилося розірване на шматочки…

Валентина Устименко виростила з чоловіком у щасливому шлюбі двох прекрасних синів та має вже шестеро онуків. Однак щастя не може бути вічним. У 2014 році трапилося велике горе, яке поділило її життя на «до» та «після» – родина втратила молодшого сина Олександра на війні, якому було всього 31 рік. Він залишив по собі вдову-дружину, двійко донечок та величезну рану в материнському серці, яка не загоїться ніколи…

– Ми з чоловіком Анатолієм пенсіонери, живемо вдвох, – розповідає Валентина Федорівна. – Дуже важко нам без сина, який був для нас усім: опорою, надією, життям. Він був у нас надзвичайно красивий, веселий, добрий. Усі дуже любили його та поважали. Пригадую, якось батько занедужав, то Саша не відходив від реанімації, допомагаючи всім чим тільки міг. А ще він завжди спішив жити…

Материнське серце не бажало відпускати сина на війну, ніби відчувало біду. Як могла Валентина Федорівна відмовляла сина від служби. Але він уперто стояв на своєму рішенні захищати Батьківщину. «Я офіцер! – переконував маму Олександр, – я не можу інакше!».

– Тепер ось провідую його на кладовищі, згадую, молюся… Допомагають пережити це горе онуки. Молодша донечка Олександра дуже схожа на нього: така ж кароока, смуглява та весела! Дівчатка сумують за татусем, постійно згадують його, цілують рідний образ, відвідуючи на кладовищі…

З неймовірною любов’ю бабуся Валентина розповідає про онуків, які тішать її та допомагають пережити материнську втрату, про старшого сина, чоловіка, невісток.

Завершуючи свою розповідь, Валентина Федорівна побажала всім щастя та здоров’я. А ще:

– Я б дуже хотіла, щоб матері, які ждуть своїх синів з війни, дочекалися їх живими та здоровими. Щоб мами набиралися терпіння та молилися. Хай велике горе обходить їх стороною… Я б воліла,  щоб мій син повернувся до мене, хай без рук, без ніг, але повернувся…