Останні слова, що написав герой-розвідник з Бучі Віталій Фесюк синові: «Не бійся нічого. Я тебе дуже сильно люблю» (Фото)

Віталій Фесюк передав дані щодо колони російської техніки, яка пройшла залізничний переїзд і поїхала по вулиці Вокзальній. За кілька хвилин рашистів розгромили.

Нещодавно в Бучі відбулося відкриття меморіальної дошки на честь Героя Віталія Фесюка – одного з найперших, хто став на захист Бучі під час повномасштабного вторгнення у 2022 році.

Віталій не був військовим за фахом – працював інженером-механіком. За словами рідних і близьких, він мав характерну рису – був справедливою людиною.

Саме тому 24 лютого, коли ворог – російська армія – почав нищити будинки його сусідів та спрямовувати приціл зброї на жителів рідного міста, чоловік зрозумів: «Я не стоятиму осторонь».

Віталій Фесюк став розвідником.

Виконував надзвичайно важливе завдання: фіксував переміщення ворожої техніки через Бучанський переїзд та передавав координати Збройним силам України. Ці дані допомагали нашим артилеристам завдавати вогневих ударів по загарбниках.

«Страшне зло прийшло на нашу землю. Пам’ятаємо колону, що йшла вулицею Вокзальною. Завдяки йому цю колону було знищено. Цей подвиг ми не забудемо ніколи», – згадує керуючий справами Бучанської міської ради Дмитро Гапченко.

26 лютого дружина воїна та син, які встигли виїхати з міста, не отримали жодного повідомлення від Віталія. Спроба додзвонитися була марною. Родина швидко розпочала пошуки. Вони активно поширювали у соціальних мережах фото Захисника та мали надію, що хтось відгукнеться.

5 квітня рідні отримали звістку, та, на жаль, не радісну. Людина, яка повідомила про загибель Віталія, розповіла, що він помер на її очах від втрати крові через важке поранення в руку на вулиці Тарасівській 27 лютого о 10-й годині ранку.

«Не бійся нічого. Я тебе дуже сильно люблю», — написав свої останні слова Віталій своєму 10-річному синові 26 лютого 2022 року.

У мирному житті Віталій любив рибалити на озері та активно проводити час із родиною.

У нього були мрії – відкрити власне СТО та побудувати дім для сина, які він вже ніколи не зможе реалізувати.

Як і більшість українців, ми змушені відмовлятися від своїх мрій, свого звичного життя та виборювати те, на що не маємо просити дозволу – жити.

А Героїв, які змогли віддати своє життя за наші мрії, ми маємо не лише пам’ятати, а вшановувати кожного ранку, за те що маємо можливість зустрічати сонце нового дня.

Багато жителів громади зібралися навколо меморіального знаку, щоб ще раз мати можливість сказати Герою: «Дякую».