Соціальний робітник Тетяна Волинська – рідна людина для своїх підшефних (ФОТО)

Тетяна Волинська, працівниця соціальної служби Управління соціальної політики Бучанської міської ради, має під опікою у різний час 8-11 людей.

Її телефон завжди активний і під рукою.

Адже будь-якої хвилини хтось із підопічних може зателефонувати, навіть близько шостої години вечора, під кінець робочого дня, чи у вихідний. Але треба спасати бабусю, бо виникає нагальна потреба проконсультуватися із сімейним лікарем, принести з аптеки ліки тощо. Особливості здоров’я кожного підопічного записані в блокноті, як і важливі номери телефонів. Там же на початку місяця щодо кожного детально занотовуються всі справи, які потрібно виконати. Тобто створюється графік робіт на кожен день.

Соціальний робітник має бути турботливою, небайдужою людиною. Ось пані Тетяна завжди вислухає життєві історії своїх бабусь і дідусів, порадить за необхідності. Також потрібно обов’язково мати почуття гумору. Наприклад, іноді у старшої людини виникають якісь страхи. Тож треба її заспокоїти, відволікти від важких думок.

Буває і так, що після відвідин підопічних людей поважного віку соцробітниця повертається додому виснаженою. Виконуючи замовлення, набігалася по магазинах і аптеках, настоялася в чергах. А ще підмітала, протирала, прибирала в квартирі, мила плиту і навіть вікна, готувала їжу (завжди під пильним наглядом). Стосовно прання, то за потребою використовуються пральні машини Управління соціальної політики. Робота насправді потребує сил і витримки.

Але ще треба вислухати нарікання, скарги, образи, навіть супроводжувати їх до могилок рідних. Тому вдома, коли о сьомій, а коли й о восьмій годині, мерщій скидає заплічну сумку, яка за день натерла спину, і береться за відновлення сил, які будуть потрібні наступного дня, щоб бути помічною тим, хто з нетерпінням на неї чекає. Не забути оформити документи на матеріальну допомогу для підопічних. А ще заплатити за їхні комунальні послуги.

Своєрідний гарт пані Тетяна Волинська отримала, працюючи до того кілька років поштаркою в Склозаводському відділенні Укрпошти. До слова, у цьому дружному колективі здобула, цінний досвід роботи з людьми.

Про період окупації в лютому-березні 2022 пані Тетяна згадує неохоче. Навіть 27 лютого вона ще за звичкою пішла на роботу, залишивши вдома шістьох членів сім’ї.

Усі боялися обстрілів, у декого траплялися істерики – аптеки і магазини зачинялися, тому треба було робити запаси води і їжі, тощо. Своїм підопічним першою справою набрала повні ванни води для побутових і санітарних потреб. Адже дехто просто не може виходити з квартири, бо лежачі або сидячі. Також потрібен деякий запас ліків – старі люди бояться залишитися «без медицини».

А тим часом біля їхнього будинку зупинилася колона ворожої техніки. Батько вийшов за ворота і звернувся до озброєних росіян з проханням не чіпати мирних людей.

Потім на сімейній раді вирішили триматися купи і виживати разом. Пекли коржі, варили кашу. Були запаси борошна, цукру і м’яса. Воду носили з криниці від сусідів, коли було затишшя, перелізали через паркан, щоб не ходити вулицею, бо небезпечно – там стояв ворожий БТР. Наготовлювали на мангалі на цілий день для шести членів сім’ї, водночас і грілися. В будинку було холодно. Єдине тепле місце було в прибудові, де батько самотужки обладнав камін.

Знаходити спільну мову з підопічними – це особливий хист, вважає Тетяна Волинська. Навіть з тими, хто не розмовляє. А головне – мати неабияке терпіння і проявляти чуйність до одиноких стареньких. Іноді їм буває достатньо одного-двох візитів на тиждень, а іноді вони потребують щоденного спілкування.

Микола Дем’янов, спілкувалася Ірина Левченко