Сімейне виховання: чи потрібно ображатись на власну дитину

Безумовно, поведінка дитини часом виводить з рівноваги, хочеться зірватися і нагримати. Але треба зрозуміти, що крик не дасть бажаного результату. Насильство в спілкуванні з дітьми неприпустимо взагалі.

Коли малюк вже вкотре відмовляється збирати розкидані іграшки, а підліток ігнорує прохання, багато мам підключають образу. Однозначно, такий варіант краще, ніж крик або рукоприкладство. Певною мірою це відпочинок для батьків: у цей момент дорослий трохи заспокоюється і вже в спокійному руслі продовжує діалог або взагалі змінює тему.

 Інше питання, коли образа перетворюється на шантаж, в інструмент тиску і певною мірою в приниження. Тому ображатися теж потрібно «правильно». Образа не має бути тривалою, не потрібно перетворювати її на катування. Не зловживайте показними образами — вони знецінюються і перестають давати бажаний ефект. Такі образи ведуть до втрати вашого авторитету. Не посилюйте в дитині почуття провини і не змушуйте її вибачатися демонстративно — подібні дії здатні нанести психологічну травму.

 Образа на дитину — прояв незрілості. Дорослі часто користуються образою як інструментом маніпуляції. Але є випадки, коли батьки щиро ображаються на свою дитину. Так, таке теж буває. Це свідчить про емоційну незрілість дорослих. Ображатися на власну дитину і на дітей у принципі — це нелогічно, нераціонально і, врешті-решт, неефективно.

Деякі батьки чомусь вважають, що раз вони народили дитину, то вона їм зобов’язана. І послух теж входить до цих обов’язків. Прикладом цьому можуть бути випадки, коли батьки не просто ображаються, а починають дорікати і перераховувати свої заслуги: «Я тебе народила, скільки ночей з тобою не спала, скільки пелюшок перепрала, а ти невдячний»…

 Батькам слід проаналізувати свою поведінку. Пригадайте, що все це ви робили з любові до малюка, а не заради якоїсь особливої поведінки. Намагайтеся демонструвати свою любов і не виставляти рахунок за неї. У дитини повинно виникати бажання радувати вас просто тому, що ви є і що ви її любите, а не в якості оплати боргу.

Щоб перестати ображатися потрібно розуміти, що в більшості випадків вас ображає поведінка дитини, а не вона сама. Таким чином буде простіше проаналізувати причини своєї образи.

У випадках, коли дитина хоче зробити зло чи зачепити, необхідно подумати, чим викликаний її негатив. Якщо ситуація не пов’язана з вами, спробуйте зрозуміти, яким чином ви могли б вплинути на неї. Запитайте дитину, чим викликана її поведінка, яка є образливою для вас, і чи могла б вона вчинити інакше. Не звинувачуйте, не змушуйте відчути провину, а дайте уявити інший розвиток подій. У разі, коли ви дуже ображені і не готові до конструктивного діалогу, краще не починати розмову.